Броди

Просто Броди

Оскільки природа «задекларувала» прихід бабиного літа, вирішив зробити черговий велотріп в цікаве місце, з пам’ятками історії та архітектури і з гарною природою (що особливо колоритно виглядає у барвах осені).

Отож, мета поїздки – знайомство з Бродами.

Невеличке місто у Львівській області. Колись асоціювалося з трьома військовими частинами. Зокрема, були ракетні війська стратегічного призначення, котрі наразі тут не дислокуються, а також військова авіація. Вертолітний аеродром діє і зараз. Місто з тисячолітньою історією. Місто, котре перебувало на кордоні Росії та Австро-Угорщини, будучи торгівельними воротами в Європу та другим за значенням після Львова у Галичині, тож знаходилось у вирі політичних та військових подій. Місто, у котрому були Бальзак і Франко. Місто, відоме масштабною військовою битвою 1944 року. Місто, у якому розташоване найбільше в Європі єврейське кладовище. Цей список можна продовжувати…

Отож. Веломаршрут прокладаю від м. Золочева Львівської області, куди добрався із Тернополя поїздом «Одеса-Львів» - поїзд прибуває о 08.53 год.  

Трохи більше, ніж за годину долаю відстань 20 км до с. Підгірці Бродівського району та виїжджаю на трасу «Київ-Чоп», що веде безпосередньо до м. Броди. Їхати – одне задоволення.

Траса сьогодні як у вихідний день не занадто завантажена транспортом, проте їхати треба надзвичайно обачно: все-таки вона є небезпечною. Тому, передусім, зазначу, що є альтернативні шляхи селами – їхати буде на 10 км довше, проте спокійніше.

Приблизно за годину швидкої їзди – роздоріжжя і в’їзд в саме місто.

Одразу прямую до Палацу Тишкевичів. Палац зведено у 1909 році. Наразі у приміщенні знаходиться контора ДП «Бродівський лісгосп». Палац приваблює своєю зовнішньою доглянутістю. Довкола будівлі – парк.

 На час моєї поїздки вхідна брама на територію була зачинена, тому роблю світлини фасаду будинку та прямую в центр міста.

Минаю Церкву Пресвятої Богородиці XVII ст. із годинником. Далі – Храм Святого Юра.

Прямую до Синагоги. Перше враження – дивує своїми розмірами. Будівля велика, поблизу неї - сквер для дітей. Всередині вона зруйнована, і ніхто про неї не дбає. Раз на рік, як пояснили мені місцеві жителі, у серпні, в місто приїжджають багато євреїв. Йдуть до руїн синагоги та на єврейське кладовище. Проводять ритуали. Проте на побажання жителів докластися до відбудови синагоги, відмовляють: «А хто сюди буде ходити?». У 60-х роках минулого століття тут був склад, а надалі будівлю просто покинули, оскільки вона почала протікати. Так і стоїть пусткою.

     Прямуємо на сусідню вулицю – Замкову, де, оминувши невеликий базарчик, потрапляємо на територію замку. Стан невтішний. І не тому, що це також руїна, а тому, що якось тут дуже неохайно, непривабливо. Усе, що треба – хоча би поприбирати сміття, викосити хащі. Місцева влада відмовляється, оскільки це пам’ятка архітектури державного значення, тому цим повинні опікуватися відповідні органи влади, що у Львові чи то Києві. Ті ж, у свою чергу, також знаходять свої відмовки. У деяких казематах комерсанти з ринку облаштували собі склади. Посеред території – палац, у котрому багато установ, як-то архів, музей, школа для реабілітації дітей з обмеженими можливостями, класи загальноосвітньої школи. Посеред території - живописний сквер.

Прямуємо у центр. Зустрічаємо багато симпатичних будиночків австро-угорської доби. Пішохідна вулиця називається «Золота».

Ось так казково-химерно виглядає відділ поліції – улюблене місце для голубів.

 Бродівська ратуша (зведена у 2001 році, подібна до колишньої ратуші, що була на цьому місці).

Будівля педагогічного коледжу також старовинна (колишній будинок австрійського повітового суду) 

Спадщина радянської доби  – кінотеатр.

   

Музей виявився зачиненим. Розташований у типовому єврейському дворику, що відображає тодішній колорит мешканців.

 Ще декілька історичних будівель.

Прямуємо на старовинне єврейське кладовище. Розташоване воно при виїзді з міста на північ, на вулиці Чупринки. За проведеними науковими дослідженнями було з’ясовано, що на кладовищі є більше 8 000 поховань, з них цілих непошкоджених стел – 5 477. Кладовище в доглянутому стані. Вражає розмірами.

 

Ну що ж. Прощаємося наразі з Бродами до наступної зустрічі. Містечко цікаве, жваве. Як і безліч інших міст, селищ та сіл має свої проблеми, пов’язані із безробіттям, відсутністю фінансування для благоустрою, зокрема для ремонту доріг. Поблизу міста у довколишніх селех донині знаходять артефакти часів 1944 року – німецькі шоломи, зброю тощо. До речі, туристи-німці часто сюди приїжджають, пов’язує їх з містом історія Другої світової.

Вертаємося до Підгірців селами, як це показано на карті. Проїжджаю спочатку асфальтовим покриттям, потім - польовими дорогами, далі – розбите асфальтове покриття. Виїжджаю на трасу, 1 км - і заїзд у Підгірці. Далі – неймовірно крутий підйом. За півтори години я у Золочеві, куди о 18.15 прибуде електропоїзд «Львів - Тернопіль». Я не переобтяжував цю оповідь історичними фактами про Броди. Кого вони зацікавлять – прочитає і взнає. А взнати є багато про що…