Невідоме Тернопілля. Святині Теребовлянщини.

Невідоме Тернопілля. Святині  Теребовлянщини.

Теплий вересневий вихідний. Сідаю в дизель-поїзд «Тернопіль - Іване-Пусте», що відправляється із Тернополя о 09.10 год., та прямую у старовинне місто Теребовлю, що за 30 км на південь. Моя мета – об’їхати умовний трикутник із прилеглих сіл, що на південний захід від Теребовлі, де знаходяться маловідомі костели та замки.

За годину я у Теребовлі (станція на карті позначена як «Трембовля» - це попередня назва міста). Велосипедом відправляюся у прилегле село – Підгора, що за 4 км від райцентру, де знаходиться старовинна святиня – Монастир-фортеця Святого Василя оборонного чину. Звертаю з дороги праворуч, де доведеться пройти угору близько 500 м. Монастир розташований на горі, на високому березі річки Серет. В подальшому, під час мандрівки я ще довго буду його бачити з навколишніх сіл. На шляху до Теребовлі він слугує вірним дороговказом.

На території – церква, збудована на початку 90-х років ХХ століття, та рештки монастиря. Монастир у такому вигляді, як він є зараз, збудовано у XVI - XVIII століттях. На кутах знаходилися чотири наріжних вежі, з яких збереглися дві: північно-східна і південно-західна. Мури говорять про оборонний характер монастиря.

Церква переслідувалась австрійською владою, надалі відбудовувалася, під час Першої світової знову руйнувалася.

Після Другої світової мури почали розбирати для будівництва доріг. На території монастиря розміщувалася військова частина, використовуючи монастирські споруди під складські приміщення. Військовими храм було піддано нарузі.  На початку 90-х парафіяни сусідніх сіл почали відбудовувати церкву.

Прямую у село Підгайчики. Палац Козібродських 1877 року.  Біля будівлі поставлені інформаційні стенди з короткою історією споруди в радянські часи: з 1944 по 1953 року тут був радгосп «Підгайчики», з 1954 по 1956 – дитячий санаторій,  по 1959 – протитуберкульозний диспансер, з 1959 по 2003 рік – дільнична лікарня, а з 2003 – геріатричний центр. Довкола – парк, та стадіон. Будівля в прекрасному стані. Внутрішнє оздоблення, що було за часів графів, не збереглося. Роблю світлини. Їду до усипальниці, що на цвинтарі. На шляху – костел, у якому наразі діє греко-католицька церква. Поблизу – будинок старости – ровесник костелу (з того самого каменю), а ліворуч – старовинний цвинтар, на якому – капличка-усипальниця Козібродських.

Сусіднє село Залав’є. Тут костел 30-х років ХХ століття передано греко-католицькій громаді, і він використовується в навчально-релігійних цілях для дітей. 

Їду далі на південь. Село Долина (колишня назва – Янів). Тут був палац, котрий наразі використовується як ГЕС (від 1936 року). До речі, у селі був замок, від якого залишилися  рештки муру.

За 2 км повертаю ліворуч і їду в бік села Млиниська. На шляху зустрічаю каплицю зі Святим джерелом, у цьому місці за легендою ступала  Божа Матір, котра, поблагословивши тут молоду пару на шлюб, пішла собі далі, у Зарваницю. Вода напрочуд поживна і прохолодна. 

За 2 км далі – Млиниська. Село маленьке, трохи більше 400 мешканців.  У 1846 - 47 рр. майже всі мешканці села вимерли від епідемії холери. Граф – власник села переселив сюди людей з центральних областей Польщі, яких місцеві мешканці називали «мазурами». Існуюча й нині мурована споруда походить з 1911-1912 років. Сюди вчащали не лише пани - більшість населення Млинисьок на початку ХХ століття були етнічними поляками, українців тут проживало заледве кілька родин. Коли ті етнічні поляки у 1945 р. рятувалися від «світлого комуністичного майбутнього» еміграцією, вони, ймовірно, прихопили з собою чимало з костельного майна. Надалі тут були пошта,  склад міндобрив, склад запчастин для сільськогосподарської техніки. У 2014 році зробили ремонт, зокрема перекрили дах. Проте стихія і далі робить свою справу. Хрест, що на шпилі, похилився. Сам костел збудовано у неоготичному стилі, із графською витонченістю. 

Переїжджаю у сусіднє село Кобиловолоки. Тутешній костел (1882 року)  у набагато гіршому стані. Він не такий імпозантний за формами. Поруч із костелом – сад, колгоспні ферми. 

Наступний пункт – село Буданів. На крутій горі височіє замок, у котрому функціонує обласна психоневрологічна лікарня. Місце для туризму дещо гнітюче, тому роблю декілька фото з подвір’я замку та ззовні і рухаюся далі. Принагідно наводжу коротку довідку: на початку XVII ст. польські власники Буданова (тодішня назва – Будзанів) збудували тут  фортецю, котра вистояла перед двома облогами війська Б. Хмельницького, проте впала перед третьою. За чверть століття вже відбудований замок зазнав нападу війська османської імперії, яка  пронеслася Теребовлянщиною і випалила усе довкола (зокрема і монастир у Підгорі). За легендою, османи йшли на Будзанів із Теребовлі, і люди були готові до оборони. Уночі у двері хтось постукав, і охоронці почули жіночій голос, що плакав і благав про допомогу. Повіривши, відчинили браму, за що і поплатилися: це виявилася пастка. Увірвавшись до твердині, османи знищили усіх, хто його обороняв. А надалі замок знову відбудовувався, змінював власників, як і сам населений пункт. У 1817 році його було подаровано монастиру (кляштору), де монахині одночасно облаштували і шпиталь. З тих пір замок почав виконувати функцію закладу охорони хдоров'я. Психіатричну лікарню тут було створено 1956 року.

Біля замку – нещодавно капітально відремонтований Собор.

Наступне село – Вербівці. При дорозі - костел св. Станіслава, зведений на початку ХХ ст., котрий також виконував функцію складу. Більш детальної  інформації наразі не знайдено.

Село Нова Могильниця. Закинутий костел святого Юзефа, який споруджено у 1857-1865 роках. Костел заховався між столітніми липами, так, що його одразу й не побачиш. Помічаю, що у костел забігла величезна лисиця.  Дочекавшись, коли вона побіжить собі далі, бо в костелі немає нічого поживного для неї, заходжу, фотографую. Один дзвін (найбільший) з дзвіниці забрали в місцеву церкву св. Архистратига Михаїла (1793 р.), доля інших невідома. Вітер зриває бляху із даху, залишки якої розкидані біля костелу. За декором, за формами споруди можна здогадуватися про її колишню велич. Використовувався до 1939 року також на декілька сусідніх сіл, де костелів не було.

Вертаюся у Теребовлю. Здалеку видно гору із монастирем Святого Василя. Оскільки до поїзда ще лишається година, прогулююся вуличками Теребовлі, фотографую.  

О 18.15 приїздить поїзд «Іване-Пусте – Тернопіль». Сьогодні неділя, тому він битком набитий студентами, що їдуть на навчання після вихідних в обласний центр. За годину я в Тернополі.