Львівщина католицька. Велоподорож покинутими храмами.

Сьогоднішню велоподорож я вирішив здійснити Львівщиною — Пустомитівським, Золочівським та Буським районами. Виглядатиме вона наступним чином:

До села Борщовичі, звідки беру старт, добираюсь ранковим електропоїздом “Тернопіль - Львів” (або, кому підходить, “Львів — Тернопіль”). Селом протікає річечка Полтва, що бере початок у Львові — там вона захована під землею, та закінчується у містечку Буськ. Шлях свій обираю сільськими дорогами, подекуди польовими. Трошки він складний, але живописний. Десь такий:

, а десь такий:

чи навіть ось такий:

Дістаюся до села Чорнушовичі, де попри дорогу стоїть величний костел XVIII століття, котрий перебудував у 1922 році славетний польський архітектор Броніслав Віктор. Наразі костел доживає свого віку і, на жаль, вигляд у нього непривабливий, захаращено якось тут усе, шкода.

Їду у сусіднє село Журавники. Тут стоїть палац ХІХ століття. У ньому на тепершіній час розташований народний дім, донедавна була аптека (її знак досі висить над одним із входів у приміщення). Решта приміщення трохи занедбана. Хоча, як дізнаюся з офіційний джерел, “історико-краєзнавчий музей міста Винники за підтримки Львівської обласної державної адміністрації планує зробити новий туристичний маршрут – “Глинянським шляхом”. Після передачі палацу на баланс Історико-краєзнавчого музею м. Винники тут відкриють відділ музею “Панська садиба ХІХ століття”. Також заплановано відновити поблизу палацу ландшафтний парк.

В самому палаці, який знаходиться на березі ставка в мальовничій місцевості, відреставрують інтер’єри кімнат, характерно для такого типу маєтків. У майбутньому цей музей-садиба, разом з церквою в с. Чорнушовичі, костелом у с. Вижняни та музеєм ткацтва та храмами в м. Глиняни, складуть новий туристичний маршрут. В Департаменті міжнародного співробітництва та туризму ОДА передбачають, що він стане не менш цікавим ніж маршрут “Золота підкова” – Золочівський, Олеський та Підгорецький замки.” Ось так багатообіцяюче...

Панська садиба свого часу належала українським та польським родинам, та була певним осередком культури із власною бібліотекою, танцювальною залою. Туди приїжджали відомі діячі. Поблизу палацу — став. Саме село тихе і невеличке.

Прямую у село Вижняни, що в Золочівському районі. Село вперше згадується ще 1397 року, в 1720 році отримало магдебурзьке право. Темп життя, перспективи, заможність Вижнян, як і Чорнушовичів та Журавників, визначався близьким розташуванням містечка Глиняни, що славилося своїм ткацтвом, а відтак і проходженням торгівельних шляхів. Проте з плином часу, зокрема прокладенням залізниці дещо далеко від цих сіл, комерційний потік відкоригувався не на їх користь. В селі знаходиться один з найкрасивіших покинутих костелів Західної України — костел Святого Миколая. Вперше про нього згадується у 1400 році. Надалі він неодноразово перебудовувався. Востаннє — 1929-1931 років. Інтер’єри розписали у 1942-43 роках Станіслав Тейсейр, Роман та Маргіт (Марія) Сельські.Це досить відомі художники свого часу. Костел є недіючий. Його віддано греко-католицькій громаді. Він зачиняється на замок, чим, власне, і завдячує своєму збереженню. Допомагає фінансово опікуватися храмом меценат-ентузіаст із Варшави. У костелі відреставровано його власні двері довоєнної доби. Розписами храму цікавляться реставратори. Ключі від приміщення зберігаються у декількох осіб (зокрема, у священника, однак його сьогодні немає, він приїжджає у село зі Львова на службу у неділю). Тож дізнаюсь у місцевих, хто може відчинити двері. На мої прохання привітно відгукується місцева мешканка, котра заразом мені розповідає факти з історії костелу. У радянські час, як і в переважній більшості костелів, тут був склад. На хорах стоять залишки предмету, схожого на орган. Костел надзвичайно гарний і цікавий візуально, спонукає трохи покопирсатися в історичних даних.

Наступний пункт потдорожі — село Новий Милятин, що за 7 км від міста Буська. Новий Милятин відомий завдяки костелу Воздвиження Чесного Хреста, який було збудовано в кінці XVIII ст. Завдяки чудотворній іконі Матір Божа, що плаче (зараз вона знаходиться у м. Краків), Новий Милятин був місцем паломництва християн. Вважалося, що, якщо навколішки обповзти Милятинський костел тричі та вклонитися чудотворній іконі, можна було позбавитися невиліковних хвороб. Милятинський костел також відомий тим, що у ньому є вхід у підземні тунелі, які простягаються до 14 км. На час мого візиту (субота, післяобідня пора) костел зачинений.

Майже напроти костелу збереглася ще одна пам'ятка села - цегляна корчма (заїзд) XVIII століття. Новомилятинська корчма - один з небагатьох прикладів колись поширених заїжджих дворів, що збереглися. Над входом — напис, характерний слід радянської епохи.