Львівщина католицька. Продовження.

Сьогоднішій веломаршрут я проклав Золочівським та Буським районами Львівщини. 

Листопад. Прохолодний, проте сухий ранок. Вирушаю електропоїздом із Тернополя до станції Задвір'я (с. Задвір'я Буського району), що за 40 км, не доїжджаючи до Львова. Звідси почну мандрівку покинутими католицькими святинями довоєнної Польщі. Півтора кілометри від станції - Каплиця Матері Божої Королеви Польщі 1907-1908 років побудови. З 1950 років виконувала функцію колгоспного складу. З 1990 року стоїть пусткою, зачинена. Фотографую, прямую далі…

Проїжджаю 12 кілометрів. Село Розворяни Золочівського району. Тут костел 1938 року будівництва зберігся краще. Очевидно, також використовувався як склад. Також зачинений. Більш детальної інформації немає.

Прямую у містечко Глиняни, що за 2 кілометри. Глиняни мають багатовікову історію з 14 століття, тоді ж отримали Магдебурзьке право. У кінці 19 століття тут розпочинається ткацька промисловість, а у 1921 році тут було створено килимову фабрику, продукція якої експонувалася на виставках у Варшаві, Парижі, Нью-Йорку і, зокрема, відзначена золотою медаллю на виставці у Познані 1929 року. У 1940–1961 рр., за винятком періоду фашистської окупації, місто було центром Глинянського району УРСР. Історія міста пов'язана із паломництвом, адже у Храмі міста  знаходиться чудотворна ікона - розп'яття Ісуса Христа.

У центрі міста височіє Костел Святого Духа. Кам`яний храм будували протягом 1791-1831 років спочатку в стилі раннього класицизму, проте згодом він був частково перебудований в стилі необароко. З 40-х років 20 століття по 1995 рік, у зв`язку з різними історичними подіями, храм не функціонував, а виконував роль складських приміщень. І тільки в 2000 році він був відремонтований і знову освячений.

Далі, за 22 кілометри, – село Петричі Буського району. Тут костел і зараз виконує якусь господарську функцію на подвір'ї колишнього колгоспу:

Так само як і за 2 кілометри на Схід, у селі Острівчик Пильний Буського району – тут костел оточений колгоспним садом та стайнями.

Ну і нарешті кінцевий пункт призначення – село Скварява Золочівського району, де мене зустрічає ось такий покинутий красень. Його назви та дати зведення ніхто не знає. У перші роки Незалежності місцеві жителі своїм коштом намагалися щось відбудувати, почали перекривати дах. Грошей не вистачило, відтак цю ідею полишили. Ось так він гордовито і стоїть. Доживає свого віку…

Загалом на теренах Галичини таких святинь-примар поки що ще багато. Проте час та стихія над ними невблаганні…