Західне Поділля – на педалях!

Західне Поділля – на педалях!

Наш маршрут пролягає через родзинки Гусятинщини, і на мапі виглядатиме ось так (загалом близько 50 км).

Початок подорожі трошки зіпсувала непередбачувана поломка велосипеда із самого ранку (добре, що вона трапилася у Тернополі, де ми швиденько її усунули, а не десь серед поля, чи села…), тому від’їзд довелося перенести на годину пізніше. Зробили висновок: без запаски ані ногою за межі міста.

Отож, о 09.10 год. сідаємо на дизель-поїзд «Тернопіль - Іване-Пусте», котрий нас довезе до станції «Гадинківці», що за 10 км від містечка Копичинці Гусятинського району. На вокзалі у Тернополі зустрічаємо спортсменів-велосипедистів, котрі щиро запрошують взяти із ними участь у велоперегонах, що проводитимуться цього дня у Чортківському районі, проте мета нашої сьогоднішньої поїздки - побачити Сидорівський замок, котрий за 11 км від райцентру Гусятин, що на кордоні Тернопільщини і Хмельниччини. Дорогою спілкуємося зі спелеологом, який їде в печери Борщівського району (їх там дуже багато), і дізнаємося від нього багато цікавого: про існування печер у м. Кременеці, с. Залужжя Збаразького району, Чорнокозинцях Кам’янець-Подільського району, ну і, власне, про те, як туди потрапити.

Наш потяг долає дистанцію до Теребовлі зі швидкістю приблизно 15-25 км на годину (дуже повільно). За дві години ми у пункті призначення. Дорога не дуже завантажена транспортом, погода сонячна – передумови для поїздки хороші. Селом декілька разів зустрічаємо ось таких «велобабусь». 

Зупиняємось біля ось такого колодязя. Відро у ньому хоч і діряве, проте води набрати можна, зупиняються далекобійники. 

Минаємо велике село Пробіжна.

Дорога прямує під лініями електропередач дуже високої напруги. Під ними треба їхати дуже швидко, оскільки крім шумового фону, що його створює електрострум, цей струм ще й «віддає» на метелеві елементи велосипеда, тому якщо вхопитися, наприклад, за металевий дзвоник на кермі - пробиває електроіскрою.

Вздовж дороги розташовані ось такі «законспіровані» дорожні знаки, якщо їхати автомобілем – ніколи не побачиш.

Подолавши 20 км, ми у селі Сидорів.

Резиденція багатіїв-магнатів Калиновських. Нас зустрічає зелений доглянутий стадіон, за котрим - Костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії (або Домініканський Костел). Про Костел дбають: вставили пластикові вікна. Думаю, на черзі дах.  Костел, (якщо дивитися згори) має вигадливу архітектуру, оскільки дублює своїми  формами герб роду Калиновських: лук (дві вежі) та стрілу (пресвітерій), що готова зірватися з тятиви. Перед фронтоном – скульптура Христа, а на трикутному фронтоні – скульптура Діви Марії. У радянський період костел було зачинено і він використовувався для господарських потреб. Повернули його місцевій римо-католицькій громаді у 1992 році. Ліворуч – старовинні келії монахів-обсервантів, на жаль, виконують функцію смітника у господарських потребах церкви.

Фотографуємо, прямуємо до Сидорівського замку. Замок розташований знизу, тому насправді не створює у туриста враження неприступної твердині, якою видається на фотографіях.
На території замку прибрано, тут відбуваються фестивалі із ярмарками, що їх проводить місцева влада на державні свята. На території замку встановлено електроліхтарі. Один з небагатьох замків, який занепав не від війська Б. Хмельницького і М. Кривоноса, а від нападу турків у 1672 році. Надалі відбудовувався, змінював власників. Радянська влада у 50-х роках із пролетарським завзяттям розбирала його стіни для вкладення бруківки у селі, а самі ж селяни-«умільці» вибудували з його каменю мури на своїх обійстях – це видно неозброєним оком, коли гуляти вулицями села.

Ось він – найвідоміший вид замку із Північно-Західної частини: величний корабель, та й годі.

Прямуємо у бік міста Копичинці, оскільки треба встигнути на дизель у зворотному напрямку. Якщо пропустимо, доведеться долати 60 км до Тернополя власними силами.

Вертаємось у с. Пробіжна, повертаємо праворуч. Їдемо у с. Жабинці, що на шляху до Копичинців. І хоча дорога до Жабинців дуже погана – з якого боку не їдь, завітати я сюди раджу неодмінно. У Жабинцях ще здалеку видно прекрасний за архітектурою Костел Різдва Пресвятої Діви Марії, 1862 року побудови. Не так його знищили час та стихія, як людська байдужість. Дах декілька років тому обвалився, баня впала всередину будівлі. Хоча все ще відчувається нагадування про колишню велич. Всередині - на стінах мальовані ікони, т.з. хорос (балкон для співів), з підлоги ростуть дерева…

Далі виїжджаємо на поле та прямуємо втоптаною польовою дорогою. Нас обганяє на величезній  швидкості (як для поля) старенький «Volkswagen Golf» на польських номерах, здіймає стовп пилюки, майже як ковбой в американських преріях. Трохи лаємося – їдемо далі...

Копичинці. До поїзду ще година часу – опиняється розклад посунувся, однак в Інтернеті цього не знайдеш, добре, що на більш пізній час, а не на ранішній. Швиденько об’їжджаю Копичинці.

Місцевість, що її позначено на карті як «Парк над озером» - це захаращена кущами та будяками ділянка біля зарослого очеретом ставу. Між будяків проглядаються якісь старі гойдалки та каруселі. Стоїть столик, за яким відбувається засідання у форматі «сообразить на троих». Містечко симпатичне, але без дороги (навіть на центральній вулиці) та все в пилюці. Великий діючий костел. Сідаємо в дизель-поїзд, людей небагато. За дві години ми в Тернополі.