Шляхами бравого солдата Швейка

Шляхами бравого солдата Швейка

«У наші дні на вулицях Праги можна зустріти чоловіка в приношеному вбранні, який, власне, і сам не уявляє свого значення в історії нової, великої доби. Він скромно йде своєю дорогою, нікого не турбує, і до нього не чіпляються журналісти з проханням про інтерв'ю. Коли б ви запитали, як його звуть, він би відповів дуже просто і скромно: «Я Швейк…» (Ярослав Гашек)

Туристичний веломаршрут «Шляхами бравого солдата Швейка» прокладено ентузіастами – учасниками Міжнародного фестивалю з України, Польщі та Словаччини близько десяти років тому, і проходить він  за маршрутом: Львів – Мостиська – Перемишль – Нижанковичі – Фельштин – Устрики Долішні – Сніна – Шаторальяуйгей – Шарошпатак.

У зв’язку з карантинними заходами ми склали та реалізували дещо скорочений маршрут, яким проходив бравий вояк у 1915 році Галичиною. Виглядає наш веломаршрут ось так:

  1)    Стартуємо із містечка Старий Самбір. Районний центр із рівною асфальтованою дорогою, діючим Римо-католицьким костелом, площею Ринок. Такі атрибути (домінанти), а ще ратуші, синагоги, а також палаци, збудовані у стилі романтизму та класицизму, з вензелями (емблемами їхніх господарів) та витонченими візерунками (часто з орлами), народні доми «Просвіта» будуть зустрічатися нам практично у кожному містечку на шляху.

     2)    Стара Сіль. У містечку вас не залишать байдужими старий оборонний костел Архістратига Михаїла ХІV ст., романтична вілла «Анна», збудована у 1911 році, дві дерев'яні церкви. Розташована в підгір'ї Середнього Бескиду (Українські Карпати). Назва, зрозуміло, походить від солі. Її покладів багато навколо селища.

     3)    Хирів. «Піхотинець Йозеф Швейк, ординарець 11-ї маршової роти, зник 16-го цього місяця по дорозі Хирів – Фельштин…» (Ярослав Гашек).

Хирів з населенням 4 тис. вражає своєю охайністю, наявністю аж двох залізничних вокзалів (із яких відправляються приміські поїзди у два різні напрямки), ратушею, площею Ринок, костелом, збереженим, мабуть, через те, що у ньому розташовувалася музична школа, а не склад, як у більшості інших костелів за часів радянської доби, і конвіктом (навчальний заклад колегії єзуітів). Ще нещодавно тут містилась військова частина, після якої він зазнав руйнівних змін. Однак зараз тут ведуться активні роботи із реставрації. Старовинні будівлі приємно вражають білим фасадом, широкими алеями і площадкою – улюбленим місцем для прогулянок містян та туристів.

До слова, за 6 км від Старої Солі і за 10 км від Хирова – село Скелівка. У Гашека (за часів Австро-Угорщини) згадується як Фельштин. У селі у 2007 році спорудили пам’ятник Швейку. Кажуть, будівлю палацу, у якій наразі санаторій, він відвідував.

    4)    Добромильський замок Гербуртів розташований у селі Тернава, що за декілька кілометрів перед Добромилем. До замку веде дуже крутий підйом, що займе у туриста близько 40 хв часу, а саму твердиню побачити можна лише зблизька: вона стоїть на високій крутій Сліпій горі, з усіх боків схована густим лісом. Рідко сюди заїжджають туристи, бо треба витратити ще й чималих зусиль, щоб піднятися. Покажчиків, окрім маленької майже непомітної таблички, немає, тому шлях бажано спитати у місцевих.

    5)    Добромиль. «Швейкові справді пощастило. Він опинився в товаристві різних східних народів. У транспорті були татари, грузини, осетини, черкеси, мордвини та калмики.Одне було погано — він ні з ким не міг порозумітися, і його разом з іншими потягли на Доброміль, де мав початися ремонт дороги через Перемишль на Нижанковичі» (Ярослав Гашек).

В Добромилі не так урочисто, пафосно, однак не менш витончена архітектура: ратуша, площа Ринок, костел, будівлі Австро-Угорської епохи.

     6)    Нижанковичі. Проїжджаємо 12 км розбитою дорогою, минаємо міст через річку Вяр (тече із Польщі, 11 км протікає Україною і впадає в Сян поблизу Перемишля), на мості через яку патрулюють прикордонники: мабуть існують тут ризики нелегального перетину кордону річкою. Селище Нижанковичі оновлюється (порівняно з фотографіями незначної давності, які я віднайшов  в Інтернеті): замість напіврозваленої сірої ратуші (стану, м’яко кажучи, депресивного, гнітючого), оновлена біла будівля. Дорожники кладуть асфальт, працює техніка, незважаючи на вихідний день. Власне, дивіться самі:

Палац Козловських у Нижанковичах. Його остання власниця Анна Грім прожила тут до 1939 року, а далі переїхала у Відень. Палац переживає не найкращі свої часи, але, як на мене, ще не все втрачено, все ще можна виправити…

За цією тракторною бригадою через 50 метрів  ̶  кордон.

     7)    А я ще намагаюся встигнути засвітла заїхати у Нове Місто, що за 10 км. Роблю фото ратуші і костелу. До речі, село освітлюється, і від нього ідеальна дорога до Добромиля (також освічена ліхтарями). Відстань до Старого Самбора ще вимагатиме чималих зусиль: підйоми – спуски, і знову, і знову спуски-підйоми… Карпати, як-не-як 😉

     P.s.: «Як було, так було, але все-таки якось воно було. І ще такого ніколи не було, щоб якось не було» (Філософія Швейка).